Міф про визволення України

Радянський плакат 1944 р.

28 жовтня кожного року Україна відзначає чергову річницю визволення від нацистських загарбників. Проте Інститут Національної пам’яті України вирішив проектом "Українська друга світова" розвіяти цей пострадянський міф.

Суть міфу

Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року.

Факти стисло

Із вигнанням нацистських окупантів у 1944 році Україна не отримала волі, тільки опинилася під пануванням іншого тоталітарного режиму, результатом діяльності якого стали масові репресії та депортації, зокрема сотень тисяч українців, поляків та цілого кримськотатарського народу, смерть від масового голоду сотень тисяч мешканців України у 1946—1947 роках.

Факти докладніше

У фразі «Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року» є три неточності.

Перша — не визволили від окупантів, а тільки вигнали їх. Волі Україні вигнання окупантів не принесло — тільки інший тоталітарний режим.

Друга — останні бої з окупантами на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше.

Третя — вважатимемо, що ми домовилися щодо некоректності

Пам’ятник "Україна - визволителям" на околиці Ужгорода

використовувати назву «фашисти» стосовно нацистів (докладніше — у міфі 16).

У грудні 1941 — січні 1942 року радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України. Червоній армії вдалося відбити лише незначні як на загал території в Криму та під Барвінковим.

Наступна спроба розвинути попередній успіх призвела у Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил навесні 1942 року та їхнього відступу аж до Волги. Уся українська територія була зайнята німецькими військами.

У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року мусили залишили їх внаслідок німецького контрнаступу.

Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України.

У СРСР склалася традиція відзначати визволення України 28 жовтня, оскільки саме цього дня 1944 року радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах.

Влітку 1945 року, згідно з міждержавним договором, Чехословаччина передала Радянському Союзу Закарпаття, яке увійшло до складу УРСР. Зважаючи на це, згодом вирішили перенести день пам’ятних урочистостей на дату, коли німецькі війська залишили останні населені пункти сучасної Закарпатської області.

Але 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25—26 листопада — саме тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.

У вигнанні окупантів брала участь уся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн солдатів-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією та українські бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організували сталінський режим і радянські війська з вини його командування:

— на найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» — поспіхом мобілізованих радянським командуванням (польовими військкоматами) місцевих жителів, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими, а часом і неозброєними, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення;

— українські армійські частини Радянської армії у 1943—1944 роках використовували в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у Червоній армії та УПА (про це детальніше див. міф 39);

— в очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії кримських татар (180 тисяч). Також депортували місцевих греків, болгар, вірмен;

— різних правових обмежень і переслідувань зазнали особи, які перебували на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці;

— українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії тривали до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тисяч, заарештовано 130 тисяч та депортовано понад 200 тисяч осіб;

— внаслідок організованого масового голоду у 1946 — 1947 роках в Україні загинуло до 1 мільйона осіб, а близько мільйона політичних ув’язнених потерпали від страждань у ГУЛАГу. Останній політв’язень комуністичного режиму Богдан Климчак повернувся з таборів 11 листопада 1990 року.